Поранений в АТО про реалії «після»: Сам не піду, заберу з собою декількох тварюк

1
811
Загрузка...

Публічний «крик душі» з «гранатною ілюстрацією» від одного з комісованих після поранення учасників АТО, напевно, доволі промовисто характеризує наші реалії…

 

Ось що написав на своїй сторінці в соціальній мережі поранений учасник АТО (мовою оригіналу):

«Усталость, ненависть и апатия.
Привыкнуть к гражданской жизни не так уж и легко.
Когда был в АТО был для почти всех героем и гордостью. Все или почти все хотели помочь, интересовались жив ли, здоров ли и т.д. А вот когда после ранения попал в первый госпиталь впервые услышал в свой адрес КОСАРЬ. Крайний госпиталь из четырёх дал мне понять, что системе проще списать, чем ставить на ноги. Так и получилось – комиссовать со снятием с военного учёта. А потом побегай и докажи, что ты не олень.
ВЛК, МСЕК – это начало бюрократической машины, которая меня выводит с равновесия. Земля участникам АТО – отдельная история, в которой власть пытается всячески переложить из пустого в порожне. Вечные обещания и кормешки завтраками…
Коррупция на каждом шагу…
Цены просто еб…ться…
Коммуналка я вообще молчу…
И с этой беготней по чиновничьим кабинетам не успеваешь работать, а значит и заработать для того чтобы обеспечить семью. На лекарства помогают дети! Дожился, блеаць.
Требования стали режче и жестче.
К ситуации, к власти, к себе самому.
Хочется кисленького или зарезать кого-то.

Чувствую себя в плену, неполноценным каким-то.
Вроде и хочется что-то делать, а руки связаны…
Пытаешься что-то сказать, а тебе закрывают рот…
Стараешься изо всех сил, а их не хватает, т.к. поддержки нет…

Но плен не для нас… Кто знает, тот поймёт.
Сам не уйду, заберу с собой несколько тварей…»

Є про що замислитися, правда?..

Якщо найсильніші духом (а добровольцями в АТО інші не йдуть, мабуть) не витримують те, що маємо в реаліях, замість обіцяного «жити по-новому», то що говорити про «простих» громадян? Як їм витримати «тиск» цих «космічних» для більшості «середньостатистичних» українців цін і тарифів, безробіття, шаленої соціальної несправедливості і т.п.?.. І все це на фоні війни, яка офіційно називається антитерористичною операцією (АТО) і яка перериває або калічить долі дуже багатьох патріотів, при тому що владно-олігархічна верхівка «живе присвічуючи» і лише робить вигляд, що переживає за Україну та українців… Маніпуляції з валютним курсом лише найбільш наївні не пов’язують із свідомими діями владно-олігархічної верхівки, яка добряче збагачується на цих коливаннях… Реформи вже рік як «починаються», але переважно лише на словах, а реально – «віз і нині там»… Тиск на середній і дрібний бізнес збільшився, в умовах кризи (яку нова вже влада сама й підтримує, списуючи все на війну) все більше підприємств і підприємців припиняють свою діяльність, а це нова хвиля безробіття і подальше падіння вітчизняної економіки, яка й так вже «нижче плінтуса»… Уголос про проблем сьогодення тепер теж не бажано говорити, бо тих, хто наважується публічно констатувати серйозне погіршення ситуації і зниження рівня життя (навіть порівняно з періодом правління попереднього режиму, який називають злочинним, але чомусь доводити конкретні злочини і карати винних новий режим не поспішає…), називають «зрадниками», «ворогами» і «помічниками Кремля»…

То скільки ще простих українців можуть виношувати такі думки, як поранений учасник АТО? Ті, кого стосується фраза «заберу з собою декількох тварюк», не думають, що люди з такими настроями можуть (попри пропагандистські зусилля влади списувати всі проблеми на війну, а незадоволених життям записувати у «провокатори» і «вороги») зібратися на Майдан-3, який змете вже цей режим?.. Чи у верхівці думають, що вони застраховані від долі Януковича і Ко?.. Чи, може, варто, нарешті, реально почати працювати в інтересах українського народу, а не лише власних кишень?!

Ще одне немаловажна проблема: як в умовах, коли поранені учасники АТО стикаються з такими «специфічними» проблемами, пропагувати серед населення почесність служби в армії в цей складний для країни період? Як добиватися збільшення кількості добровольців, які готові фізично і морально захищати Батьківщину зі зброєю в руках (а саме на них, а не на «насильно мобілізованих», можна по справжньому покладатися на фронті), коли «під час» влада не може забезпечити армію елементарно необхідним (не секрет, що багато цих «дірок» прикривають волонтери, хоча, на жаль, і тут без зловживань не обходиться…), а «після» на Героїв чекають «такі перспективи», як описані в пості учасника АТО, або ще гірші… Сумно…

fakty.cv.ua

10 прагматичних причин піти в армію по мобілізації

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ