Про бібліотеку в румуномовному селі… без жодної української книжки…

Кві 10, 2018

119

Knygy-shkola-fakty.cv.ua — Фото: analitic.ub.ua

Загрузка...

На цю проблему, «з пасу нардепа», звернув увагу колишній посадовець обласного рівня і екс-керівник буковинського осередку «Громадянської позиції» Микола Малярчук, який декілька років тому виїхав до Канади.

Ось як описав цю проблему Микола Малярчук (стиль збережено): «Один з дИпутатів ВРУ, що представляє Буковину, надрукував “вбивчу” новину: в одній із шкіл, де компактно проживають румуни, місцева шкільна бібліотека не містить жодної!? української книги. Звичайно, що це нонсенс чи повернення до часів румунської державності в минулому столітті, коли за таку книжку влада покарала б нещадно…Що робити, і як має діяти наша бездіяльна влада є інша тема. А от, як будуть діяти в аналогічних школах, якщо там сидять не повні ідіоти (перепрошую за це слово, воно не відноситься до вчителів, а до такої ситуації): вже бібліотеки наповнені українськими книгами, при потребі – бібліотекар заповнила в картку учнів де які з них, діти отримали відповідну інструкцію… без виявлення основної причини. Вона на поверхні і жахлива для української держави: румуномовні батьки та їхні діти визначили перспективу для останніх: виїзд до Румунії чи далі до Європи, США чи Канади. Остання запровадила в цьому році безвізовий в’їзд для громадян Румунії. І звідси риторичне питання про необхідність їм знати українську… Безумовно, що десяток років назад, багато наших українців – румун бачили перспективу для своїх дітей в українській владі, бізнесі чи науці. На сьогодні, швидше – ні, і маємо результат. Тут недоречно чіпляти тему про друге громадянство на якому багато будують політику, але не майбутнє України чи ці паспорти отримують тільки етнічні румуни. Проте, і освітня реформа є запізнілим кроком, яка без економічно-соціальної складової, також має відомі проблеми для нас».

Спробуємо продовжити тему?..

Дуже погано, звісно, що в Україні, нехай і в румуномовному селі, в бібліотеці немає жодної української книжки. Це навіть жахливо, мабуть. Хоча проблеми глибші, ніж «статистичне констатування» самого факту.

А що робить Україна (українська влада), аби в населених пунктах з компактним проживанням громадян іншого етнічного походження хотіли досконало знати державну українську мову, користуватися «мелодійною» не лише «коли мус», любити і поважати її тощо?..

Загрузка...

Ні, якщо мова була б про населений пункт, куди масово переселились з іншої держави і, таким чином, утворили там «компактне проживання іншомовних», – це одна справа. У такій ситуації, звісно, держава (влада) може поводитися і жорсткіше: ми вас «приютили» – будьте ласкаві вивчити нашу державну мову і виконувати інші наші законні вимоги, або «чемодан – вокзал – звідки приїхали!»

Але на Буковині ж мова про румуномовні села, де місцеві жителі живуть «споконвіку», на БОГОМ (а не Україною) даній землі. І не вони в Україну приїхали, а Україна в силу історичних обставин стала країною, куди входять нині ці села. То в цій ситуації, певно, державна політика щодо таких інакомовних співвітчизників мала би бути гнучкішою і більш спрямованою на головну мету – подальше спільне проживання в одній країні у мирі, злагоді та процвітанні…

Микола Малярчук влучно зауважує, що «румуномовні батьки та їхні діти визначили перспективу для останніх: виїзд до Румунії чи далі до Європи, США чи Канади»… А що робиться в Україні, українською владою для того, щоби було не так? І це стосуєтсья не лише інакомовних! В Україні фактично відбувається геноцид українського народу, а ми дивуємось, що в інакомовному селі в бібліотеці немає жодної української книги?.. Напевно, аби було інакше, потрібна справжня революція, соціальна – дати «народного копняка» і цьому режиму і з якоїсь там спроби, нарешті, побудувати реально ПРОНАРОДНУ ВЛАДНУ СИСТЕМУ, за якої мовні та інші питання відійдуть далеко на задні плани, а громадяни, маючи логічне право отримувати хоч 10 інших паспортів, навіть думати про таке не хотітимуть, бо їм буде комфортно жити (а не існувати) у процвітаючій Україні!

fakty.cv.ua

***

А ось ще один погляд на мовну проблематику.

Георгій Мазурашу:

«СВІТ ЗІЙШОВ З ГЛУЗДУ?:(
«Зі всіх боків» нам розказують, як Європа капец стурбована і на найвищому рівні обговорює мовні проблеми в Україні… (Закон про освіту)
Йопсель (вибачте), в країні у штучній війні щодня гинуть люди!:( В країні мільйони (!) людей опинились в зоні військового конфлікту, або змушені були залишити все і поїхати в інші області (або країни) «починати все з нуля» (або з великого мінусу насправді), в країні мізерна кількість громадян має стабільну роботу з гідною оплатою (а більшість на межі виживання) і т п, а Європа переймається мовними проблемами в Україні?.. Це просто піпец якийсь, вибачте…
Мовні проблеми можна і треба вирішувати МУДРО, з повагою до всіх громадян України і з повагою до державної мови!!! Це не складно зробити, якщо справді хотіти… Мова – предмет політичних спекуляцій:( І ці спекуляції дійшли аж до найвищооо європейського рівня:(
Знаєте, якщо бажати реально жити далі разом в одній країні, Україні, треба зробити все для того, щоби в майбутньому всі, або абсолютна більшість громадян України мали комфортну можливість знати державну (українську) мову і користуватися певними «перевагами» в плане можливості обіймати державні посади і т п. Але це треба робити МУДРО, не поспіхом і без тиску на людей середнього і старшого віку, яким, можливо, складно швидко перелаштуватися на «українську хвилю» (в плані мови). Бо якщо тиснути, то можна отримати протидію, і іноді дуже неприємну, яка може «все зіпсувати».
За декілька поколінь навіть переважно російськомовна частина України може стати переважно україномовною! Без тиску, скандалів і т п. Головне бажання, політична воля і, ще раз, МУДРІСТЬ!
На моїх очах Чернівці з переважно російськомовних стали переважно україномовними. Бо українізація була м‘якою, мудрою. Зараз ми на етапі, коли ще є сім‘ї, в яких батьки ще говорять російською, а діти вже українською. Наступного покоління вже залишиться українська, без проблем.
Звісно, складнішою трохи є проблематика переходу у нас з румунської (молдовської) на українську. Але цілком «решаємо»;)
Можемо взяти за орієнтир в даному разі сусідню Румунію. Цей приклад, напевно, румуномовні легше сприймуть, правда?;) Так ось в Румунії, в сусідньому Сучавському повіті в «україномовних» селах у побуті вже спілкуються румунською! (Хіба в Несвої можуть українською спілкуватися, і те з помітним акцентом, це з особистих спостережень під час міжетнічного спортивно-мистецького проекту в Сучаві, на який чернівецьку команду щорічно багато років запрошували).
Треба робити кроки в бік того, щоби поступово українізовувати румуномовні села і у нас. Але без тиску, навпаки, на стимулах. Бо ж не володіючи нормально державною мовою, люди почуваються дискомфортно в країні, в якій живуть, суттєво обмежують свої перспективи. Особливо це стосується молодшого покоління. І не секрет, шо діти легке опоновують іншу мову, ніж дорослі, тому з дитинства м‘ягусенько і треба проводити «українізацію»… Так, на це потрібні і певні ресурси, умови. Але ж ми хочемо реально рухатись до успішної України, в якій всі громадяни будуть почуватися комфортно, а не шукати як кудись втекти?! Тоді треба рухатись в цей бік. Звісно, велику роль тут грає економіка, але і мова, духовний бік дуже важливий…
Ще приклади… Сусідній з Чернівцями Чагор. Багато людей старшого покоління спілкуються між собою румунською (деякі зачепили румунський період), а вже «школярі незалежності» – українською. Спокійно і без скандалів;) У Коровії така ж ситуація ніби, теж сусіднє з Чернівцями село. Ось вам живі приклади, вивчайте і використовуйте досвід в інших населених пунктах;) Але, повторюю, без тиску, мудро, м‘яко, не даючи не дуже коректним силам і діячам «ловити на цьому» і використовувати проти України…
До слова, у цьому плані новий освітній закон вважаю перспективним;) Можливо, на першому етапі треба залишити і вибір в «неукраїномовних населених пунктах». Так, це «зайві ресурси», але… Якщо в країні мільярдерів у нас немає цих «зайвих» грошей на «м‘яку українізацію», тоді «нема про що говорити», тоді «хай не тратьте, куме, сили і спускайтеся на дно», тоді просто чекаємо, в якій конфігурації «розшматують Україну» в перспективі:(
Теми не одного посту… Але хотілось би, щоби все було ОК;) І щоби з цими проблемами ми розбирались МУДРО і спокійно самі, а не на найвищому європейському рівні «такою єрундою» займались…
А, ледь не забув:) Я в неприємному шоці від того, що в наш час глобалізації і т п світ досі не взявся серйозно за запровадження єдиної НЕЙТРАЛЬНОЇ, найпростішої мови міжнаціонального спілкування!:( (виглядає, що реально найзручніша для цього була б мова есперанто). Лише уявіть собі: будь-яка людина, знаючи свою рідну мову і нейтральну есперанто, могла би у всьому світі зі всіма вільно спілкуватися!!! Це обговорювали би на найвищому рівні, а не «мовні проблеми в Україні»:)
Якби я мав такі повноваження (можливості), якби був трохи всесильним, точно реалізував би це;)
Вибачайте за описки і «багато буков»:) Кому не подобається, кого не цікавить, – просто не дивіться, не читайте;) Або пропонуйте щось своє цікавіше;)
***
І гарний віршик:)
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
(Павло Глазовий)»