Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС ми підписали на умовах, що вона не лише не відкриває шлях до вступу, а й не створює передумов для надання статусу країни – кандидата. Тоді про що референдум? – дивується буковинський дипломат Василь Філіпчук. – Вже краще референдум про встановлення мінімальної зарплати в 1000 Євро, а пенсії – 500 Євро. А чому ні? Хто проти?
«Усі референдуми про вступ в ЄС Польщі, Чехії, Литви та інших країн Центральної та Східної Європи були проведені у період між березнем та вереснем 2003 року. Тобто ПІСЛЯ завершення передвступних переговорів, укладання угод про ВСТУП до ЄС та перед набуттям чинності цих угод та безпосередньо вступом, який відбувся у травні 2004 року. Референдуми були потрібні і важливі, адже угоди про вступ до ЄС передавали наднаціональним органам суверенні права країн, що вступали.
Тобто спочатку – на початку 1990х – ці країни підписали угоди про вільну торгівлю, потім у 1993 ЄС формально визнав їх право вступити в ЄС, потім у 1994-1996 були підписані фундаментальні Європейські угоди про асоціацію, які передбачали вступ цих країн в ЄС, потім з 1998 до 2002 пройшли важкі передвступні переговори, було укладено угоди про вступ – і тоді з метою легітимізації передачі передбачених цими угодами суверенних прав органам ЄС були проведені відповідні референдуми. Якщо б такі референдуми були проведені у 1992 році, то в Брюсселі напевне тільки покрутили пальцем біля виска.
У нас же ситуація принципово інша.
Ми не те що у стані Польщі в 1992 року. Ми взагалі підписали угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС на умовах, що вона не лише не відкриває шлях до вступу, а й не створює передумов для надання статусу країни – кандидата.
Тоді про що референдум?
Вже краще референдум про встановлення мінімальної зарплати в 1000 Євро, а пенсії – 500 Євро. А чому ні? Хто проти?
Подібна ситуація і з референдумами про вступ в НАТО. Їх є сенс проводити тоді, коли вже погоджені умови вступу. Принаймні так було з нинішніми країнами – членами.
Хоча ні – дві країни проводили їх по інакшому.
Одна – Грузія у 2008 році.
Інша – Словаччина у 1997.
Нагадаю, тоді до НАТО запросили Чехію, Угорщину та Польшу. А Словаччину, де керував авторитарний премєр Мечіар – не запросили. Так він для підвищення своєї підтримки всередині країни замість вступу в НАТО вирішив провести референдум про вступ до НАТО. Правда, це йому не допомогло, вибори він таки програв і Словаччина вступила лише тоді, коли провела справжні, а не бутафорні реформи», – пише Василь Філіпчук.
З ним у публічну дискусію вступив перший заступник голови Чернівецької ОДА Михайло Павлюк: «Рефендум – можливий, а не необхідний захід, час про його проведення має визначати країна на підставі готовності до його проведення. Можна до реі провести один р-ндум і щодо ЄС і щодо НАТО як це було у Словенії. У нашому випаду, це більш оптимально. Щодо Словаччини, то вступила вона в НАТО у 2004 р. після…референдуму справжнього позаяк результати 1997 р до уваги через підготовку з порушеннями не взяли. Референдум не панацея, але в умовах України – це публічна позиція мільйонів громадян, більша частина з яких ще умовно “вчора” хотіли б просто знати про НАТО більше, вважали, що війни з РФ ніколи не буде, а реформи проведемо самі й “побудуємо Європу самі у себе”(теза, яка у др пол 2000-х рр. мала обовязково звучати на противагу питанню підписання Асоціації з ЄС чи отримання ПДЧ в НАТО. Будьмо ж щирими до кінця, пане Василю)».
***
***
Атаки на Філіпчука – через його міжнародну діяльність… проти Януковича
***
Обшук у Філіпчука: Українська влада проти врегулювання конфлікту на Донбасі?!
***
