15 хвилин в небі над Туреччиною і море емоцій. Перший стрибок з парашутом – це подія, яка може стати однією з найяскравіших в житті.
Вище тільки хмари…
«Я давно мріяв стрибнути з парашутом, – ділиться враженнями екс-депутат Чернівецької міської ради і знаний журналіст Василь Забродський. – Усвідомлював, що в моєму віці найбільш реальний – тільки стрибок тандемом. Це коли тебе чіпляють до інструктора, і вперед. Точніше вниз.
В Україні це можливо в Києві і Львові. Потрібно приїхати зранку, послухати короткий курс, який називається інструктаж, і на вертоліт. Стрибок з висоти 800-900 метрів. Недовгий. Навіть вже декілька разів їхати збирався, але дружина не пускала. Боялась за мене.
Цьогорічний вибір готелю в Туреччині був не випадковим. Саме тут, в Олюденізі (Фетхіє) розвинутий параглайдінг. Стрибок в тандемі під парашутним крилом з гори. Дружина навіть не здогадувалась, що саме цим і був обумовлений наш вибір готелю. І коли після інфозустрічі в готелі з гідом, я повідомив їй про те, що записався на цю туристичну забавку, вона навіть особливо не зреагувала.
У визначений день за мною заїхали і повезли на гору. Дружина з донькою залишились на пляжі спостерігати. Як вона потім сказала, тільки побачивши в небі парашути, вона зрозуміла, що відбувається. Я ж в бусі піднімався на найвищу гору в цьому регіоні. Висота 1940 метрів. І якщо напочатку дорога вгору була без особливих страхіть, то друга частина шляху в мене викликала стійке бажання сховатись в автобусі і не дивитись у вікно. Я не уявляю, як туди щодня піднімаються спортсмени. А на місці водія я точно не хочу бути ніколи. Якщо хлопці вниз повертаються в польоті на крилі, то він назад на автобусі по тій самій жахливій дорозі. Отож, коли доїхали до вершини, повертатись назад на автобусі я точно не збирався, тому дорога вниз для мене була тільки на парашуті. Далі нас розбили на пари. І хоча інструктори обирались жеребом, мене чомусь обрав їх старший. Спочатку я зрадів, потім виявилось, що зарано. Старший відправляв у політ усіх своїх спортсменів, а ми злітали останніми. І весь цей час в очікуванні стрибка, я перебував на межі невідомих, ніби бажаних, але занадто гострих відчуттів. Я не розумів, для чого мені шолом, адже навряд він врятує у випадку падіння, але його все одно вдягнули перед самим стрибком. Інструктаж вже певно був зайвий, оскільки я бачив, як злітали попередні пари. А коли настав час, я вже був надто виснажений очікуванням. Тому розбіг і сам стрибок мені здавався ніби певним завершальним етапом. Як же я помилявся. Перші десять секунд польоту здались надто довгими. Заціпеніння знялось, як тільки мені зняли шолом. А далі – тільки свист вітру у вухах, і нескінченний адреналіновий вибух. Єдине, що турбувало мене в небі, коли навколо так само літало декілька десятків парашутів, як не зіткнутись з ними. Але це була гризота інструктора. Мені ж залишалось тільки насолоджуватись польотом. Перед приземленням шолом мені одягнули знову, ще до того, як я побачив дружину з донькою. Сильнішим за очікування емоцій від дружини, було, звичайно, відчуття землі під ногами.
Тільки через декілька годин я прийшов в себе. І точно знаю, що колись я повторю цей 15-ти хвилинний затяжний стрибок!»
fakty.cv.ua
ПЕРЕГЛЯНУТИ ФОТО:
 |
| У небі над Туреччиною. Василь Забродський, 21.07.16 |
***
***
***
