Серед потенційних кандидатів на місцевих виборах 2015 фігурують і буковинські журналісти. Для чого їм балотуватися?..

Таким запитанням задалась найтиражніша газета регіону «Молодий буковинець». А ще «МБ» цікавить, чи не вважають потенційні кандидати-журналісти, що пішовши на вибори вони зраджують своїх читачів і глядачів?

Відповідаючи на ці запитання, я спершу подякував колезі з «МБ» за проявлений інтерес і надав такі відповіді:

Спершу зауважу, що з 2005 р. я журналістською діяльністю займаюсь на громадських засадах. І переважно в спортивному напрямку. Для мене журналістика, передусім, інструмент пропаганди спорту і здорового способу життя, я цим живу, можна сказати.

Загрузка...

Чому суспільство має дивувати, що балотуються журналісти? Це ж теж люди, це теж професія, в представницьких органах мали би бути представлені різні прошарки і галузі (сфери діяльності). Напевно, журналістам ще далеко до відсотку представників бізнесу в депутатах:) Та й самі журналісти, якщо це люди, які дотримуються журналістських стандартів, – це, як мінімум, освічені та моральні особистості.

Особисто я, давши згоду балотуватися від Об’єднання «Самопоміч», позиціоную себе, передусім, як потенційний представник інтересів громади, яка, можливо, довірить мені на виборах. І як представник сфери фізичної культури і спорту, інтересами якої я живу. Так, і журналістський цех я теж частково представляю. Але, повторюю, я живу спортом, тому саме цю сферу я, передусім, представляю в якості потенційного кандидата.

Чи не вважаю я, що зрадив таким кроком читачів? Ні на секунду не сумніваюсь, що ні. Бо для мене цей потенційний статус (кандидата або депутата, якщо судиться і люди довірять) нічого не змінює в плані моєї журналістської діяльності. Я й раніше ніколи не ділив людей за національністю, віросповіданням, партійними симпатіями тощо, і, відповідно, до висвітлення подій завжди ставився і ставлюсь нейтрально. Є факти, події, пряма мова людей – це для мене базіс в роботі.

Свої думки, позицію я “світив” в матеріалах, які стосувалися, наприклад, проблематики та перспектив реформування сфери фізичної культури і спорту. І тепер це роблю, бо це мене болить і, знаючись на цій тематиці достатньо глибоко, вважаю своїм обов’язком, як мінімум, пробувати щось міняти (в межах своїх компетенцій) і озвучувати свої пропозиції.

А партійна приналежність фігурантів моїх матеріалів мене не цікавить. Якщо щось добре робить представник будь-якої партії, я з приємністю це констатую, у т.ч. як журналіст, і дякую як людина. Якщо ж мова про негатив, то “своїх” у мене теж не буває, щоби закривати очі на щось:)

Так що для мене нічого не змінилось у зв’язку з тим, що я є потенційним кандидатом в депутати:)

Георгій МАЗУРАШУ

 Loading ...

***

А тепер до вашої уваги відповідний матеріал з molbuk.com (чомусь там фігурує, що хтось збирається міняти мікрофони та ручки на нудне депутатство, хоча в місцевих радах це просто громадська діяльність, а не робота на зарплаті…)

Хочуть стати тими, кого критикували: чому чернівецькі журналісти йдуть в політику

Депутатські портфелі й нудні проекти рішень замість мікрофонів та ручок: чернівецькі журналісти вирішили масово піти в політику.

За півтора місяця до місцевих виборів чимало журналістів вирішили балотуватися до міської чи обласної ради. Мотивація у кожного з них різна, однак всі в унісон вважають, що такими діями не зрадять свою читацьку чи глядацьку аудиторію.

Так це чи ні, з’ясовував кореспондент “МБ”.

“Ми теж люди. Чого тут дивуватися?”

Спортивний журналіст Георгій МАЗУРАШУ опинився у списках кандидатів до обласної ради від

партії “Самопоміч”. Поки що цей список обговорюється, а фінальний перелік претендентів на місця у радах політичне об’єднання обіцяє надати ближче до кінцевої дати реєстрації кандидатів.

– Для мене журналістика, передусім, інструмент пропаганди спорту і здорового способу життя, бо я цим живу, можна сказати, – каже Георгій кореспонденту “МБ”. – Чому суспільство має дивуватися, що балотуються журналісти? Це теж люди, це теж професія. А в представницьких органах мали би бути представлені різні прошарки і галузі.

Свою спробу участі в передвиборних гонках Мазурашу не вважає зрадою своїх читачів.

– Чи не зрадив таким кроком читачів? Ні на секунду не сумніваюсь, що ні. Бо для мене цей потенційний статус нічого не змінює в плані моєї журналістської діяльності. Я й раніше ніколи не ділив людей за національністю, віросповіданням, партійними симпатіями, і, відповідно, до висвітлення подій завжди ставився і ставлюсь нейтрально. Є факти, події, пряма мова людей – це для мене базис у роботі.

“Наших репортажів замало для впливу на владу”

Журналістка телеканалу “Чернівецький промінь” Аліна ОЛЕВИЧ теж опинилася у списку “Самопомочі” до міської ради. Участь у передвиборних гонках вона бере не вперше: торік Аліна балотувалась у депутати міськради на перевиборах у 17 окрузі міста, але поступилася представнику БПП Андрію Шалєєву.

– Йду в політику, бо ми, як журналісти, щодня бачимо те, як працює нинішня влада, як працюють чиновники. Ми щодня допомагаємо людям вирішувати їхні проблеми. Але іноді для впливу на владу, на жаль, журналістських матеріалів замало, – каже вона. – Чого я хочу досягнути в політиці? Змоделювати нові стосунки між владою, політиками і людьми. Я хочу, щоб політики стали ближчими до людей. Щоби виборці могли без проблем знайти свого депутата, мали його телефон у своєму довіднику, і, щоб за будь-яких проблем вони могли легко “достукатися” до свого обранця.

– Журналіст, який став політиком, повинен розділяти себе – де він журналіст і де він громадський діяч, – каже А. Олевич. – Кожен обирає ту силу, яка йому підходить по духу, по своєму напрямку роботи. У”Самопомочі” зібралися класні люди, які працюють у різних напрямках. Ми прекрасно знаємо, що є багато сил, які продають місця. А в нас це зовсім по-іншому. Як і минулого разу (коли брала участь у виборах на виборчому окрузі №17, – авт.), піду у відпустку.

Телеведуча каналу ТВА Мар’яна КОБЕЛЯ каже, що отримувала чимало пропозицій йти на вибори від різних партій, але погодилась лише йти від молодої партії “Сила людей”. На запитання кореспондента “МБ” Кобеля відповіла листом на “електронку”:

“За останні кілька років я відчула, що суспільство постало перед новими викликами часу. Стівен Кінг казав: “Людина, яка відчула вітер змін, повинна будувати не щит від вітру, а вітряк!” Отже, сьогодні треба використати момент, щоб спрямовувати ці зміни в потрібному напрямку для людей і заради людей. Відверто скажу, я отримала кілька пропозицій від відомих і знаних політичних сил, але позитивну відповідь дала лише новій, але перспективній партії “Сила людей”. Для мене важливо, щоб партія і команда були не заплямовані і будували свою роботу за європейськими стандартами. А ще важливо бути в команді кваліфікованих фахівців, сильних людей, щоб разом, спільними зусиллями вирішувати наші з вами проблеми на місцевому рівні”.

Думки

“Совість має прокласти межу”

Тетяна СМОЛДИРЕВА, в.о. голови обласної організації НСЖУ, депутат облради:

– Відповідно до Конституції України, будь-який громадянин має право обирати і бути обраним. Жоден закон про інформацію, чи норми журналістської етики не обмежують право журналістів балотуватися в депутати, особливо місцевих рад. Журналіст – це настільки значима постать у суспільно-політичному житті, яка багато знає, багато вміє, що він міг би бути корисним в органах влади.

Чи не є це зрадою читацької/глядацької аудиторії? А чому це мала би бути зрада? Бо журналіста включать у політичний список? Закон не обмежує партійності журналіста. Інша справа – наскільки журналіст зуміє розділити себе як громадянина і журналіста, і не буде все це змішувати. Наскільки перебування в тому чи іншому політичному списку вплине чи не вплине на його журналістську діяльність? Я, скажімо, зуміла розділити себе, адже за ці п’ять років ніхто не зміг мені хоча б раз зробити схожий “закид”. Але це дуже складно. Тому, краще за все, журналістові бути позапартійним.

“У репортажах таких журналістів відчувається тендеційність”

Ігор БАБЮК, політолог:

– Думаю, хорошим прикладом є позиція Тетяни Смолдиревої, яка у свій час пішла у депутати обласної ради від однієї політичної сили, а через певний період зрозуміла, що там відбувається конфлікт інтересів, де журналістські принципи протистоять партійним, особливо під час голосування. Вона зрозуміла, що журналіст повинен бути вище над політикою, мати власну принципову позицію.

Журналіст повинен бути готовим до того, що, якщо він йде у політичну партію, то він свідомо чи підсвідомо буде вважатися агентом цієї партії. Як би він не позиціонував себе як незалежний, всюди, де він виступатиме, його “штампуватимуть” як представника конкретної політичної партії.

Столичний приклад журналістів-політиків: Мустафа Найєм і Сергій Лещенко самі бачать, що вони знаходяться не у своїй тарілці. І, мені здається, вони відчувають дискомфорт у цій роботі, бо для того, щоб бути хорошим розслідувачем, не обов’язково бути депутатом. Будь-яку інформацію можна отримувати, будучи просто хорошим журналістом. І часом у їхніх матеріалах спостерігається тенденційність, навіяна, очевидно, партійним спілкуванням.

Микола КОБИЛЮК, molbuk.com

***