Співачка Ані Лорак, яка родом з Буковини, дала ексклюзивне інтерв’ю телеканалу “Україна” у проекті “Відверто з Машею Єфросініною”, ефір якого відбувся 7 березня. Скандальна співачка розповіла, яким був останній рік її творчої діяльності, як журналісти перекручують факти, що неважливо на сцені якої країни виступаєш, а також, що вона поза політикою.
Телеведуча Маша Єфросиніна стала першою, кому вдалося взяти інтерв’ю у співачки, ставлення до якої протягом останнього року було дуже суперечливим.
– Цей рік був для тебе найважчим?
– Я думаю, що найважчим.
– Ми можемо згадати той день, коли почався процес трансформації навколо твого імені?
– Я пам’ятаю, що була якась фраза, сказана або не сказана тобою. Ти стояла біля Ігоря Крутого. Все почалося з неохайності журналістів, які очевидно були проплачені або якось залучені. Коли Ігор Якович сказав цю фразу, а вже тоді починалася ситуація на Майдані, і він сказав: “Я бажаю всім миру і добра, і як мінімум не збиратися, а думати про процвітання країни, про сім’ю”. Якось він підвів цю фразу до Нового року. У результаті йде месидж: “Ані Лорак та Ігор Крутой закликають усіх не збиратися і не йти на Майдан”. І я тут просто очманіла. Я відразу подзвонила Ігорю Яковичу і запитала його: “Як вам такі заголовки подобаються?” Природно, першою була Ані Лорак. Акцент на мені був.
– У тебе виникло бажання якось заперечити цей момент? Сказати: “Гей, хлопці, алло”.
– Я до цього поставилася як до легкого непорозуміння і навіть не уявляла собі, який це масштаб прийме. Потім я стою і даю інтерв’ю, не буду уточнювати якій ведучій. І там було запитання про конфлікт: Європейський Союз і Митний союз… туди-сюди… І там було питання: “А от ви, Ані Лорак, як ви”? Я відповіла: “У нашій сім’ї ми не обговорюємо політику”. І виходить стаття. Ну як таке може бути? “Ані Лорак за Митний союз, а її чоловік – за Євросоюз. У них скандали”. Як можна таке робити? Де ваша журналістська етика? Як можна виривати з контексту і перекручувати? І природно це почали передруковувати всі ЗМІ.
– Чому мовчала?
– Знову ж таки, я не думала, що навіть в той момент може все так обернутися. Мені було настільки не по собі через те, що все так відбувається. Але коли на одному з центральних каналів мене відправили до Криму, я не витримала. Я набрала генерального директора телеканалу…
– У новинах прозвучала дезінформація, що ти здійснюєш якісь антиукраїнські дії.
– Так. І в мене є навіть смс-листування, що мені написали “Вибачте”, але я їм сказала, що мені потрібно спростування.
– Як вони це пояснили?
– Журналісти переплутали, не уточнили. А перед тим як на центральному телебаченні з’являється інформація, невже складно зателефонувати новому джерелу і дізнатися. І мені так ніхто і не передзвонив.
– І спростування не було?
– Було спростування, але було вже пізно. Неначе це спростування ніхто не бачив.
– А знаєш чому? Тому що фактів, які летіли проти тебе, їх було набагато більше. І їх можна порівняти з вибухом.
– Я думаю, що було зроблено аналіз, кого краще зачепити, щоб добре пропіаритися. Навіть, коли я брала премію “Ру.ТВ” крім мене, взагалі-то, було багато українських артистів.
– До “Ру.ТВ” були “Мальви”. У приватній бесіді ти казала, що це був твій крик душі.
– Коли почалися події в Україні, я розуміла, що я повинна щось робити. Я якось хочу підтримати людей. Я зрозуміла, що я не політик, і це не моя площина. Я можу спілкуватися тільки мовою музики. Мені дуже хотілося, щоб ця пісня допомогла людям зрозуміти весь жах війни. І тому там є історія матері, яка відправляє сина на війну. Тоді, до речі, ще не було дій на сході країни. І ця пісня була адресована всім матерям. Це було 9 травня, ми поспішали зробити цю пісню до Дня перемоги. І мені дуже хотілося якось висловити, по-перше, свою солідарність з матерями, що я відчуваю цей біль і як жінка їх розумію. І, звичайно, я заспівала цю пісню так, як ніколи. Я вклала в цю пісню стільки своєї любові. Так, у нас було питання – вставляти кадр з Майдану чи ні. Я не скажу, що я була “за”. Але режисер наполіг і мотивація була в тому, що не потрібно закривати очі на події, які у тебе тут під носом, бо ми показували там Велику вітчизняну війну. І зробити вигляд, що у нас ромашки. Ось, на сусідній вулиці це відбувається. Хлопці, зупиніться, досить.
– А сьогодні, дивлячись на цей кліп, як ти думаєш, потрібно було це вставляти? Якби у тебе було можливість змінити, прибрала б ти ці кадри?
– Я людина, яка не схильна жаліти. Мені просто хочеться бути собою, і до кінця життя, коли ми будемо всі прощатися, я могла сказати, як казав Френк Сінатра “I did it my way”. А у нас як? Коли артисти йдуть у політику. Ти або співаєш, або ти йди в політику. Я ніколи не відчувала амбіцій з приводу політики, хоча звичайно у мене були пропозиції. І після “Євробачення”. Але я вважаю, що політика – це найбрудніше, що є в цьому світі.
Маша: “Може бути, тому людям – твоїм глядачам, так хотілося якихось висловлювань саме від зірок, тому що вони не вірили політикам, розчарувалися, боролися з деякими, деяких вигнали. І всі чекали буквально від кожної зірки, яку вони люблять, довіряють, а вже тим більше, якщо вона цілий рік не виходить з ТОП-рейтингів”.
– Ти напевно досліджуєш Інтернет. Читаєш про себе все це?
– Ні, бо якби я читала і слухала, що пишуть, я б не досягла й половини того, що маю. Це раз. Друге – потрібно завжди робити те, у що ти віриш. Рік ми працювали над шоу “Кароліна”. Воно номінувалася. Я приїхала на музичну церемонію, і отримувала цю нагороду за абсолютно український продукт. І привезла цю нагороду, природно, в Україні. Я весь час була тут і більш того гастролювала до лютого місяця. І у нас теж було питання: в цей час потрібні концерти, або вони не потрібні. І, коли ми зрозуміли, що квитки продаються відмінно, і що люди хочуть, потім вже, коли загострилася ситуація, ми зробили перенос. Так, я була на цьому концерті. Ми бачили 26 листопада, і пам’ятаю, коли я під’їжджаю до Палацу Україна і біля входу кричали “Ганьба”. Потім пам’ятаю перші 30 хвилин концерту, де ти абсолютно беземоційно, зціпивши як би зуби внутрішньо, виконуєш перший блок, де в тебе точний кожен рух.
– Але всередині тебе як було? Страшно?
– Це був взагалі дуже складний період. До останнього моменту, навіть до 25-го числа, ми сумнівалися: робити – не робити, виходити – не виходити, співати – не співати.
– Чому?
– Я боялася, що може щось трапитися з моїми глядачами. Я боялася, що можуть постраждати люди.
– Тому було так багато охорони?
– Так, звичайно.
– А за себе ти не боялася?
– Ось найменше. Для себе я зрозуміла, що якщо я сьогодні відмовлюся від своїх глядачів, а так я це розцінювала, тому що вони хотіли прийти до тебе в гості, а ти їм говориш: “Все, кіна не буде”, то я потім себе не прощу.
– А для тебе важливо, на сцені якої країни ти стоїш?
– Не важливо. Мене чудово сприймають і в Україні, і в Росії, і в Білорусі. Нещодавно я була в Азербайджані, країнах Прибалтики, в Молдавії. І ви знаєте, люди розумніші за всіх політиків разом узятих, бо вони будують мости, вони хочуть миру. Чим відрізняється Україна від Росії? Всі сім’ї хочуть одного: миру, добра, любові, щоб діти жили в достатку. Що, у нас різні бажання?
– Скажи, не з’являлася думка за цей рік зробити паузу, видихнути? Дати можливість всім перебіситися, вгамуватися, самій переглянути все…
– Я не зможу жити без сцени. Приїжджаю з гастролей і кажу – все, не можу… більше не поїду. Але проходить якась кількість днів, я висипаюся, я приходжу до тями і починаю дивитися – коли вже концерт. Що, мене ніхто не любить? Що, мене всі забули? Значить, кому вони зараз аплодують – якомусь іншому артистові? І це якась залежність. Так, це хвороба.
fakty.cv.ua
